Brutto - Середнi вiки

Другий рік місто косить чума. Не працюють навіть борделі й тюрма. Скінчився хліб, скінчилась вода. З культурного життя – лише хресна хода. Ходимо, кличемо святих отців. На зворотньому шляху підбираємо мерців. Папське ім'я втрачає силу і міць. Відьми звільняються з робочих місць. Сенс ворушити цю каламуть? Що тут гадати? Всі й так помруть. Яка різниця, що скажуть зірки? Середні віки такі Середні віки. І тоді єпископ приходить у єврейський квартал, і говорить: Хто з нас не гине за метал? Усіх нас нищить небесний терор, усіх нас винесуть в чорний коридор. Світла немає. Відсутня мета. Саме час починати свята. І тоді лунає барабанний бій, і підіймає з землі ремісників і повій, і затягує нас у свою круговерть. Тих, хто помер, не лякає смерть. Не лякає жодна з її образ. Боятись тут варто хіба що нас. І ми одягаємо пір'я й хвости, і змащуємо кров'ю натільні хрести, і палимо на вулицях свого сатану, і оголошуємо небесам війну, і водимо процесії довкола вогнів. Все, що в нас є – це народний гнів. Клади на обличчя пудру й грим. Ніколи не пізно померти молодим. Ніколи не пізно змінити ім'я. Про мене свідчитиме тінь моя. Але ніколи й нікому не кажи про це. Смерть не пізнає нас у лице.